Hanna Baidala. Блог шкільного психолога Бердянської гімназії N5 "Перлина"

  Когнітивні викривлення у КПТ — це помилкові «фільтри» мислення, які ведуть до надмірних переживань і хибних висновків 👀 💭 Людина пише повідомлення, і їй довго не відповідають. Перші думки: «Я щось не так сказав/ла. Мене ігнорують...». Тривога росте, хочеться постійно перевіряти телефон. Але насправді інша людина могла просто бути зайнята. 💭 Або колега , однокласник проходить повз і не усміхається. Думка: «Вона точно на мене злиться. Я щось не те зробив/ла». Насправді людина може просто думати про свої справи або погано почуватися. 💭 І навіть один невдалий досвід на першому побаченні може перетворитися на глобальний висновок: «Мені взагалі не щастить. Я завжди обираю не тих». Один випадок, а висновок ніби на все життя 💔 Впізнаєте себе чи когось?  А ви помічали у житті такі «фільтри» мислення?  🙂 👉 Когнітивний фільтр «персоналізація». Це той момент, коли ви починаєте сприймати всі події навколо через призму себе, навіть якщо справжні причини зовсім інші. Наприклад,...

  Внутрішня заборона на задоволення Є люди, які дозволяють собі працювати до виснаження, але не дозволяють відпочивати із задоволенням. Вони можуть багато досягати, але не вміють по-справжньому насолоджуватися. Задоволення здається чимось підозрілим. Ніби його треба заслужити, або воно має супроводжуватися користю або результатом. Просто так - не можна. Часто за цим стоїть, наприклад, внутрішня установка: «радість - це легковажність», «життя - це серйозно», «спочатку обов’язки».  І навіть у вільний час людина відчуває напруження, ніби робить щось неправильне. Та без задоволення психіка виснажується. Воно не розкіш, а спосіб відновлення. І це не втеча, а контакт із життям. Іноді важливо запитати себе: що приносить мені тиху радість - не для звіту, не для користі, а просто тому, що мені добре? Наприклад: Дати собі паузу. Обрати те, що приносить задоволення. Побути в тиші або, навпаки, ввімкнути улюблену музику. Створити для себе простір, де можна просто бути ❤️

  Чи помічали ви останнім часом, що тривожність значно посилювалася? ❤️‍🩹 Тривале перебування в умовах небезпеки, відсутності світла, тепла чи звʼязку може спричиняти сильне нервове напруження, тривогу та відчуття виснаження. У таких станах важливо швидко стабілізувати себе простими діями. А ось і 3 кроки самодопомоги , що можуть допомогти стабілізувати стан. Їх можна виконати навіть у темряві 👇 1️⃣ Знайдіть фізичну опору Сядьте на підлогу або щільно обіпріться спиною об стіну. Відчуйте контакт тіла з твердою поверхнею. Це допомагає мозку зафіксувати відчуття безпеки «тут і зараз». 2️⃣ Заземліть зір Назвіть про себе три об’єкти, які ви бачите навколо — навіть у напівтемряві (контури меблів, джерело світла, власні руки). Це знижує інтенсивність панічної реакції. 3️⃣ Обмежте часову перспективу Не думайте про цілу зиму. Сконцентруйтеся лише на найближчих 10–15 хвилинах. Оберіть одну просту дію: випити води, укутатися, повільно подихати (вдих на 4 рахунки — видих на 4). Малi кроки по...

  * Непереносимість невизначеності* Не всі бояться змін, але багато хто боїться невідомості між «було» і «буде» Періоди без чіткої відповіді: чи складуться ці стосунки, чи буде ця робота, чи залишатися тут - можуть виснажувати сильніше, ніж поганий, але визначений варіант. Тоді виникає спокуса прийняти будь-яке рішення, навіть невигідне, лише б закінчити очікування. Бо психіка прагне завершеності. Їй складно жити у відкритому питанні. Але невизначеність - це частина розвитку. Це простір, де ще немає форми, але вже є рух. І здатність витримувати цей простір часто визначає внутрішню зрілість. Не всі відповіді приходять одразу.  І це не означає, що ми рухаємося неправильно.

  ​​ ​​ Стрічка соцмереж сьогодні рясніє спогадами про 24 лютого 2022 року. Обмін досвідом з іншими сприяє інтеграції травматичного досвіду в особисту та колективну пам’ять. Через соціальну підтримку люди можуть проживати не лише біль, а й знаходити сенси, відчувати прийняття, осмислювати пережите та навіть переживати посттравматичне зростання. Психологічні моделі відновлення після травми підкреслюють важливість зв’язків між людьми, а також спільного розуміння пережитого як частини процесу відновлення. Спогади можуть бути дуже болісними. Але пам’ять також може інтегрувати досвід, надавати сенс і допомагати нам залишатися собою — навіть після подій, які змінили життя. 💭 Роль пам’яті та спогадів у травматичному досвіді надзвичайно важлива. Незавершені, фрагментарні або повторювані спогади про травматичні події можуть викликати сильні емоції, якщо мозок не зміг «опрацювати» їх і включити в пам’ять як минуле, а не як небезпеку «тут і зараз». У цих спогадах часто звучить одна спільна ...

  Обіцяємо: ви будете жити не лише у наших спогадах, але й у щоденних рішеннях, мріях та діях. Вдячні до неба.